Ти – звук, що породила тиша,
Сп’янілий камінь, упавший в забуття.
Ти – звук, що на вустах колише
Німа дитина поліплена з сміття.
Ти – цокотіння фарб, що заливають пекло,
Згасивши полум’я наївного життя.
Ти – голос шуму, ти – стогін піднебесся,
Ти – мрія дня, скінчившогося дня…
Ти – білий лев, що виверга надію,
Навшпиньки йдеш, щоб не збудить мерця.
Ти – мій протест, ти – моя крапля гніву,
Ти – шум, ти – шум, що без кінця…

Поделиться: