Ти казкар без казок у портфелі.
Все яскраве, що в тебе в душі
Не скріпити тобі на папері.

Ти щось чуєш, ти знаєш про це,
Але слів не дібрати тобі.
Не змалюєш, нажаль, олівцем
Ті картини, що серцем узрів.

Ненаписані твори болять,
Кровоточать і наривають.
Ті, хто чує, по ночам не сплять,
Бо писати їх Голос благає.

Помирають вірші уночі,
І казки у могилах спочинуть.
В тебе цвинтар тепер у душі
І ти знаєш, що в цьому сам винен.

Ось чому твої очі порожні,
Ось чому ти блідий, наче труп.
Малювати ти словом не можеш,
Бо слова твої в тебе крадуть

Всі буденні дрібниці і справи.
А найбільший твір ворог – це страх.
Він володар твоєї уяви.
Твоїх віршів розвіяв він прах.

Посади краще страх свій за грати,
Відправляйся на цвинтар віршів
З олівцем у руках, щоб підняти
Усі твори зі своїх могил.

Не важливо ким ти працюєш,
І твій фах не зіграє тут ролі.
Лише знай, якщо Голос ти чуєш,
Ти поет і така в тебе доля!

Поделиться: