Ти знаєш? Оживають рани.
І часу не підвладно все.
І дім пустий. У нім лиш крани
Напишуть музику есе.

Біжить вода. Ущент руйнує двері.
А ти один. У пастці стін.
Кричав. Але тепер на «террі».
Холодний. Зболений. Та Сплін

Лунає. У вухах. У скроні.
В клітинах мозку. У душі.
В кубах бетону тихий стогін:
«Віддай себе…Віддай мені!»

Поделиться: