Нам не втекти від розпачу вокзалів
Від цигарково – кавових розмов
Хтось сяде в поїзд, хтось стрибне з перону
А осінь прийде в місто знов і знов.

В душі – листопад. Саме час зрікатись
Життя як джерела страждань і зла
І леза колій так безжалісно поріжуть
До крові наші душі і тіла

І кожен сяде у свій довгожданий потяг
Назад дороги вже ніколи не знайти
Нам не втекти від розпачу вокзалів
Так само, як від смерті не втекти.

Поделиться: