Ми просто забули, що маленька людина – це цілий світ.

Вже давно за десяту... Знаєте, мені подобається саме цей час, коли сніг за вікном вкриває землю у цілковитій темряві, у повній тиші. Кажуть, що білий колір надихає творця, надає йому наснаги, збуджує уяву…
З кожним днем зима змінює мене, змінює барви, покриваючи усе довкола білим, проникаючи у найвіддаленіші куточки того, що лишилось усередині. Холод, що наповнює мої думки, зустрічає шалений супротив тепла, що не бажає гинути під кригою…
Намагаюсь не виказувати свого стану іншим, живучи звичним життям, жартуючи, сміючись з усього, але все у моїм житті з кожним днем виходить не так... Берусь допомагати іншим, розв'язувати їх проблеми, щоб хоч якось відволіктись від своїх... Я уподібнююсь до зірки, що викидає шалену кількість енергії перед тим, як згаснути... До того ж, виходить у мене кепсько, та й завдаю більше шкоди, аніж користі.
- Знаєте, я лишився майже один, зовсім один, але сам у тому винен. Зима дісталась усього, що було мені дорогим. Що ж, логічно було б розпочати малювати нову картину на білому аркуші паперу, проте чомусь немає бажання, від постійного перемальовування свого буденного життя кудись поділись сили. А ще мені не вистачає кольору, - розмовляючи сам із собою, сидів юнак, на вигляд гордий та щасливий. Він умів відчувати, відчувати те, що іншим здавалося простою дурницею. Мабуть. Але ні, іншим це не під силу. Він наповнював свою душу обережно, замислюючись. Він був маленькою людиною у великому світі. Одна думка серед мільярдів інших. Один погляд, спрямований удалину.
Чи багато можу змінити у цьому світі? - часто задаю собі таке питання й шукаю десь там, у голові, відповіді на нього. А ви часто замислюєтесь над тим, чи можете щось переінакшити?
...Він вірив у те, що зможе змінити світ, проте у це не вірив світ. Він упевнено крокував уперед, до своєї мрії, але мрія чомусь відступала від нього. Він вірив, він жив, відчував. Доля постійно ставила перед ним складні завдання, проте він із завзяттям їх розв'язував. Він намагався довести, що зможе... Досягши багато чого, він, озирнувшись, раптом відчув, що лишився один: всі кинули його на півдорозі. Він зневірився, відступив...Уперше...
...Годинник посекундно і невпинно цокає – вибиває ритм життя. Люди снують вулицями, весь час кудись крокуючи, заздалегідь намітивши собі дорогу, поставивши перед собою ціль. А що буде потім, коли мета буде досягнута? Того вони сказати не можуть. Щастя? Люди щодня користуються цим слово, навіть не знаючи напевно, що воно означає. Натомість наступить лише тимчасове задоволення, після якого треба знову й знову бігти за грайливим метеликом, прокладаючи в уяві новий шлях...
Маленька людина сидить у своїй тісній кімнатці, поглядаючи у вікно, стомлене від одноманітності. Маленька людина прагне свободи, мріє вирватись із полону буднів... Але куди?
Можливо, маленькій людині не судилося змінити світ, проте вона може змінити себе, свої погляди! Певно, не така вже вона й маленька, та людина, котра сама - цілий світ!
16.06.13

Поделиться: