Дядько Метр жив у Львові,
Де всі пані гонорові.
Вдосвіта щодня вставав
І до праці поспішав.
А роботи мав без міри
Цілий день щось чемно міряв:
Вікна, двері чи стіну
В довжину і ширину.
Поспішав за кожним майстром
Виїжджав за місто часто,
А під вечір урочисто
Він любив пройтися містом,
Милувався, як вгорі
Сяють зорі, ліхтарі.
Раз якось необережно
Задививсь на сонну вежу,
Зачепився за сходинку

І відразу ж за хвилинку
Розвалився на бруківці,
Де гуляють пані львівські.
Вздовж трамвайної зупинки
Розлетівся на частинки-
На маленькі сантиметри,
Що складався з них сам Метр.
Зажурився бідний дядько:
"От халепа, неполадка.
Як тепер я позбираюсь -
Я ж з дрібних кусків складаюсь.
А кусків тих рівно сто.
Не збере мене ніхто".
Перехожі зупинились,
Та як пильно придивились:
"Це ж наш Метр помічник
В кожній справі рятівник".
Перехожі аж до ранку

Метра клеїли старанно.
Всіс шматочки позбирали.
Він подякував ласкаво,
Та лиш вирушив в дорогу -
Не здолав зробити й кроку.
Зажуривсь, на лавку сів:
"Мабуть склеїли не всі
Сантиметри. Їх багато.
Вже, мабуть, не відшукати".
Поруч мишка пробігала,
Крихти хлібчика шукала.
Стало мишці Метра шкода:
"Можу стати я в пригоді,
Чим тобі допомогти,
Щоби став щасливим ти?
Я тебе давно вже знаю
Добре, чуйне серце маєш".
"Ох, ходити я не в змозі -

Розгубились по дорозі
Сантиметрів сто моїх..."
Мишка враз під лавку - шмиг
"Ось, тримай ще два знайшлися"
Дядько Метр звеселився.
Мишці, дякую, сказав
Й грудку сиру чемно дав.
От таке в житті буває,
Хто усім допомагає,
Може сміло йти в дорогу,
Бо завжди знайде підмогу.

Поделиться: