Ти ще живеш. Ти дихаєш щодня.
Час швидко пролинає, а хвилини – вічність.
Ти або дикий вовк, чи загнане ягня.
Розпуста породила крик і забрала скептичність.

Коли настане час? Коли прийде вона?
В обійми забере й покаже, що не бачив.
Відкриє новий світ, посадить у човна
І вирішить, куди пливеш, хочти і сам зазначив.

Вона. Смерть. Жорстока чи красива?
А, може, в цьому і важливості нема.
Вона буває тиха й галаслива,
Якщо кричатимеш – не всіпочуютьті слова.

Не всі або ніхто. Ніхто тебе не слухав.
Дитино, дівчино, ти – світ серед ночей.
Довірливість вбиває, а ти голі стіни нюхав.
Ніхто вже не відчує погляд тих очей.

Ти думав зіпсувати, вбити її тихо.
Вдалося. Так чи ні? Тобі ж добре було.
Для тіла твої дії – то велике лихо,
Та душу вбити не допомогло.

Поделиться: