Від мене тікаєш,
але забуваєш віддати серце,
котре, вже за звичкою,
забрала собі.

Навчилася контролювати мої музичні вподобання,
навчила мене писати вірші,
вночі, коли всі сплять або ж пестять
одне одного… мені ж залишається дивитися сни,
де ти знову у білому платті, навколо весна,
ти розчісуєш волосся що п'ять хвилин,
стараєшся звабити мене, вбити мене,
але ж моє серце давно твоє,
то навіщо всі ці словесні пестощі,
коли можна творити кохання,
збільшувати ритм сердець,
змушувати мене не спати вночі,
згадуючи твоє волосся,
яке перепліталося в моїх руках,
в моїх губах, світло сонця,
світло зірки, світло твого імені.

Хто вигадав тебе і чим ти дихаєш?
Якою ти будеш, коли ми проживемо десять років?
Байдуже, основне, що зараз ми займаємося
тим, від чого серце б'ється дуже швидко і… зупиняється на мить.


Мить – це і є кохання.
Ми ж усе шукали й розповідали дивні речі про любов,
а насправді – це мить, мить...мить, –
я пам'ятаю кожну мить.

Поделиться: