На цьому балконі так важко думати про когось окрім тебе,
хіба що час від часу зупиняюся, аби
сходити в туалет, заварити собі чаю,
котрий охолоне за час, коли буду думати про тебе.

Я не знаю, віриш ти у кохання, чи ні,
працюєш над своєю книжкою, чи обожнюєш героїн,
хоча деяким сучасним митцям,
не заважає це, навпаки, продуктивність збільшується.
Хто ти і чому з‘явилася саме у моєму житті? –
Запитую себе, прокинувшись у темній кімнаті.
Цієї ночі я знову почну курити англійські цигарки,
на зло усім, і, звісно ж, собі.
Дивно, та я не пам‘ятаю твого голосу, і колір
твого волосся не нагадує мені літо,
ти взагалі за своєю суттю – хвора,
хвора мистецтвом
(музикою, фотографією чи поезією).

Хоча в останньому винен тільки я,
тому що змушую читати тебе верлібри,
римовані вірші чи просто всяку банальщину.
Пробач мені, та я знову забув твоє ім‘я.
Над ранок, коли у місто прийде осінь
і водії маршруток одягнуть нову форму,
зупинися… Я бачу тебе знову у платті.
Здається, я вкотре закохуюся

Поделиться: