Наше життя стабільне, як Android,
наші долі перетнулися ще восени.
Кожен шлях – безкінечний потяг,
кожна смерть – початок зими.

Кожна думка – вже написана в книзі,
кожен вірш – приходить у снах.
Ми гуляли разом по кризі,
ми були вільні й незалежні, мов птах.

Правда, літати умів тільки я,
ти ж дивилась, посміхалась (лежачи на пледі),
споглядала політ, хоч сама
завше відчувала себе десь у небі.

І ось вже весна, травень, нас троє,
я, ти і безмежно красиве небо.
Летимо скоріше до теплого моря,
хоч на два дні, хоч через небо.

Поделиться: