Як вітру опираються тополі –
Я навіть чую, стовбури скриплять.
На опір цей дивлюся мимоволі –
Мов паруса корони лопотять.

Ця боротьба потроху шаленіє.
Ламається слабке гілля й униз.
А вітер гне дерева що є сили.
Приймає, що донизу впало, хмиз.

Раптово підхопив мого картуза
І покотив, мов колесо, вперед.
Тремтіло підчас бігу моє пузо,
До поки наздогнали ми кашкет.

Захекався. Стою біля криниці.
Гойдає вітер наді мною звід.
Почервонів – сміються молодиці:
Мовляв, іще нічого, спритний дід…

Поделиться: