Надворі дощ, а я в кав'ярні.
Людей чимало. Легкій гомін.
Тут пережду хвилини хмарні.
До того ж бік мій гріє комин.

Сиджу один, біля віконця.
Чекаю тістечка і каву,
Коли з-за хмари вийде сонце…
Може замовлю якусь страву?

Дощ припустив. Вже є калюжі.
Стрибають перехожі смішно.
Дощ розійшовся, бачу, дуже.
А тут так затишно, утішно,

Неначе вдома на дивані…
Духмяний напій на столі.
"Сідайте-но до мене, пані,
Самому сумно щось мені.

Ви звіддаля? …А я тутешній.
Поїм хоч тістечка нарешті.
І каву, завдяки дощу.
Давайте, я Вас пригощу?"

Ми розмовляли, плинув час,
Допоки дощ йшов, у кав'ярні.
Звучав з колонок падеграс,
Й думки з'являлися примарні.

Ми раптом перейшли на "ти".
Парфуми, на душі тривога…
Беру ся в руки – треба йти.
Вклонився їй: "Бувай, небого".


Поделиться: