Гуляв по небу місяць золотавий
В оточенні хмаринок і зірок.
І теплий вітер хвилював отави.
І все ховалось у вечірній змрок.

До річки стежкою я йшов через леваду
Повз осокори і тремтячі вільхи.
Яскрава ніч в полоні зорепаду,
Немов серпневі випадкові примхи.

Так, це було. Та все зима накрила.
Розтали літа теплого примари.
І вже зимовий вітер у вітрила,
І вже на небі бачу я Стожари.

Отож, зима. Морози, холоднеча…
Одноманітні кольори довкруж.
Часами чи завія, чи хуртеча –
На теплі сонця промені сутуж.

Вже намело намети біля млину.
Немов сеанс в безбарвному кіно,
Куди навкруг я поглядом не кину,
Скрізь безперервне біле полотно.

І тепле місце в хаті на лежанці
Раптово стало популярним дуже.
І так не хочеться з під одіяла вранці…
Ти, знаю, розумієш мене, друже.

Поделиться: