Все як завжди і… не таке як завжди.
Тужлива осінь. Жовтизна. Дощі.
Кружить неспокій доокола ґражди.
Ховають сум сусіди під плащі.

З-за лісу сонце зранку промайнуло.
А потім мряка. Хмари до землі.
І неприємно з півночі війнуло –
Бо ж північ вже у сніговій імлі.

Морози люті, незупинним кроком,
Несуть кайдани та закови з льоду .
Й одного дня, неначе ненароком,
На холоднечу змінять прохолоду.

Заліпить сніг знадвору підвіконня.
Почне жадливо "їсти" дрова піч.
Й підемо ми крізь зиму до осоння –
Хоч неприємна, та звичайна річ.

Нахилять тин у лютому замети.
Сніг під ногами чутно захрумтить…
В саду стоять дерева-силуети.
В хліву на дверях клямка брязкотить.

Парує в сінях, де тепло і холод
Ведуть свою невпинну боротьбу.
Приємно пахне у коморі солод…
Піду, хоч листя трохи загребу…

Поделиться: