Беру собі після вечері книжку.
Є в мене трохи часу перед сном.
Її читатиму я лежачи у ліжку
Під місячне світіння за вікном.

Занурюсь з головою у пригоди,
В шалений світ кохання і скарбів,
Герої книг долають перешкоди,
З неволі визволяючи рабів…

Я засинаю – випадає книжка.
Одразу потрапляю в вир подій.
Трьохщогловим корветом стало ліжко,
Що програє із хвилями двобій...

Хтось невідомий моїм сном керує.
Я вже в пустелі. Спека. Караван.
Міраж мою свідомість провокує…
Зненацька гуркіт – вибухнув вулкан.

Навкруги жах – горять Помпеї…
Та я вже в Африці. Пігмеї.
Слони. Жирафи. Бегемоти…
Безлюдний острів. Пальми. Гроти.

Халупа Робінзона Крузо.
Сумний самотній бородань…
Та раптом заспівав Карузо
Трагічним тенором страждань…

У сні я ся перевертаю.
Мене колотить, ллється піт –
Я б'юсь, кохаю і страждаю,
Та захищаю цілий світ.

Прокинусь я посеред ночі.
Що трапилось? Кого спитати?
Та тільки-но розплющу очі –
В думках "А що ще почитати?".

Поделиться: