А молодість невже таки минула,
Як не чинив я опору літам.
А молодість тепер уже минуле,
Дарма що йде за мною по п’ятам.

Хоча в душі я Робін Гуд і Зорро
І молодцем тримаюся на людях –
Я відчуваю вже проблеми зору,
І від напруги стукотить у грудях.

Та, як на мене, піддаватись рано.
Складати зброю не настав ще час.
Я прокидаюсь кожен ранок рв'яно
І починаю путь на свій Парнас.

І кожен день я піднімаюсь вгору,
Без сил під вечір скочуюся вниз.
Принаймні краще, ніж сховатись в нору
І не отримати найголовніший приз.

Цей приз кохання, визнання, свобода,
Солоний піт від праці, відкриття,
Від успіхів й помилок насолода…
Цей приз ми називаємо життя!


Поделиться: