Десь у Африці жив поживав собі маленький слоник. Він дуже любив свою сім’ю, ніколи ні з ким не сварився, був чемний та нікого не ображав. Мама лагідно звала його Слонуля, а частіше просто Уня.
Слоненя полюбляло подорожі, тоді він пишаючись йшов з усіма слонами по савані, правда тримаючись за мамин хвіт. Мама слониха говорила, що вони йдуть від посухи. Посуха це коли навколо зовсім немає води і нічого пити. І хоча слоненяті подобалося в своєму стаді, він трохи сумував, що навколо всі дорослі. Йому хотілося пограти з такими як він слониками.
Й ось це сталося одного дня, він познайомився зі своїм першим другом. То було так:
Стадо слонів нарешті знайшло гарне зелене місце недалеко від каламутної річки для водопою. Слоненяті тут подобалося. Він з задоволенням діставав своїм хоботом смачні листя з дерев. Тут він помітив одне мавпеня, але трохи дивне, безшерстне. Тільки довге коричневе заплутане волосся на голові. Мавпеня з задоволенням їло банан, сидячі на високій гілці. Уня зрозумів, що це хоч достатньо велика за розміром мавпа, але ще як й він маля. А це був хлопчик. Він теж зацікавився слоненям. І зовсім не злякався. Підійшов до слоника, посміхнувся, подивившись прямо в очі, й почав гладити його, приємно чухаючи по спинці. Уні це дуже сподобалося, він навіть заплющів очі від задоволення. І вирішив віддячити хлопчикові, діставші йому соковитий фрукт з сусіднього дерева. Хлопчик обійняв його за це та погладив великі вуха.
Вони так весело гралися, як найкращі друзі, та коли Уні треба було йти слідом за своїм стадом, вони пообіцяли один одному пам’ятати свою дружбу завжди.

Поделиться: