Очам потрібен простір.

А крилам – КОСМОліт.

Тягнутися до світла,

Укмітити погожий слід.

До маєстати

Протягую руки,

У долі самотня.

Допоки?

Зостанусь допіру.

За гранню розлуки,

Де кроплять

Ярову посвяту

Вісім тисяч ягниць.

На землянистіі луки

Падаю ниць.

Слава Всевишньому,

Вільному Духу,

Що стійко тримає в руках

Наші мізерні натури.

Мозолистий полем шлях…

Відсторонитися

Хочу.

Це не моє.

То сонячні промені

Зрізують буки

І закидають

У проріз

Звуки –

Цифровий ряд.

То вітер у затишку

Розбиває між буками

Знаки-думки.

То річка скрапує

На білий папір

Зливи-рядки.

Пташине перо

Занотовує звуками:

То не ти,

То мости.

Між вчорашнім і завтра

Паростки доброти

Модифікуються духами

Ватри.

Там я і ти.

Заповнюю простір лицем.

Там віра в собі

Віддзеркалиться свічкою,

Що стала для тебе

Взірцем.

Поделиться: