Стати для тебе

Наповненим,

Де світло

Сточує напівпрозору тінь.

У синій простір

Вслухаюся,

У глибину.

Скоряюся...

Мембранами

Попускаю

Душу

Крізь порожнечу.

Кокіль.

Занурююся в біосферу

І розчиняюся

На «є» й «немає».

Ти – гостем

Йдеш навпроти часу,

Супроти вітру

Дмеш.

Де було наше,

Стало вже чуже –

Належать світові

Сапфіри Фаберже.

Задивився

Глянцем на дорогу,

Сам у собі,

Виводячи любов,

Мрієш.

Куди?

Ідеш,

Не відаєш,

Не знаєш…

Ми – по землистому

Колу –

Знову, знов.




Поделиться: