П’ятигранною перлиною

Набік пірнає простір.

Клепсидра…

Все визначено

Наперед,

Від нас нічого не залежить.

Осінь…

Утаємничена осіння

Просинь

Найменням

Остовпілої троянди,

Як турбулентна безліч

Слів проривних,

Тамує подих.

Нерівномірні прорізи

В маленькому вікні –

Її принади

Очі сині...

О ні,

Як синій слід сапфірних стоп

По небосхилі синьому.

Як білі духи

Білих віршів

По білому простору

Білими шумами.

Малахітові думи

Зелених насаджень

В землистому морі.

Оранжеві тіні

Жовтогарячих зіниць

Незвичної долі.

Твій стержень.




НА КРАЮ ПРОСТОРУ



Я піднесу руку до неба

І запалю свічу

Із тебе,

Величний день.

Дагаз –

Енергія нового,

Небесно-земного.

Закономірність

Лоренца генерує

Літо в крузі життя,

Світло –

З середини тіні.

А Небо в руках

Аполлона,

Ми –в протекціях

Родини.

Кожен свою

Вибирає Вершину

Всеславець –

Берег слави.

Стоун Хендж –

Висячий камінь.

Дорога до власної долі –

Знамень,

Де вітер скиглить в печі

І доба роздирає ночі,

Несвідомо у віршах

Написаних.

Торсони несуть


Інформацію списами.

Слова пірнають в мозок

І виринають в безмір.

Я зазираю в прірву

Стелі:

Висотами-низами

Зникають,

Ніби в ополонці,

Намиста

Молитовних слів.

Прозорий день

Морок попелить.

Священними ризами

Нейтралізується незгода

У атмосфері роду.

Виважуєш себе

В собі.

Радієш кожному пориву.

На краю простору

Перетинаєш річку часу.

Не відаючи броду,

Занурюєшся у води

Парнасу,

Поете в Герасимовій шкурі…

Тремтить на дужих

Крилах волі

Прозоро-чистий краєвид.

Ти

Серед дороги.

Куди іти?

Простори.


Кому слова нести?

Ніхто про те не знає.

Менестрель

Ходом ходить,

У безмір відходить,.

Пливе і завмирає,

Пообіч круч,

Де чистий шлях?

У вільних поетів –

Вільність духу,

Дивний знак.

У безборонних боянів

Вільний

Допіру Хаос.

І то, якщо година,

А не нано- секунди.

Куди меандрами стікаються

Думи-думки?

У розлогого звіра

Вірна зневіра.

Віра ж заюрмлена

В сірий плед.

Бо вільним буває

Невірний ораві поет.

Серце ж самотністю

Німко прострілене.

Спорожнений погляд.

Запріла душа.

Витівка безглузда.

Коли мова по коліна

В думах агонії

Грузне –

Крізь трясовину людської

Огуди

Світає в розкриллі небовидів

Землистим Єдинорогом,

Прозорим лошам,

Вічним Овидієм .

Поделиться: