Обличчя із повітря чисел,

Грифони обітниць

На стінах зі дзвоном

Огню.

А в утробі

Місячних струн

Скоринка Всесвіту

Малює обрієм

Весну.

Словами википає

У мовчання,

Туманиться узвишшя

В часообрії.

Нас відкривають крізь

Чекання…

Зі снів безпечно

Руку подаю,

Там

Пробиває світло

Крізь щілини часу,

Привілля пам’яті –

Свідома

Екзистенція

(крізь брами у раю?)

Предмета й плоті,

Духа і Творця.

Де кожен мерехтить

Своїм діянням.

І не важливо,

Як розчиняєшся

У відсвіту проекту.

Чи станеш променем

Вселенського буття,

Чи поза часом,

А чи всередині

Життєвого простору?

Пливеш тривожно,

У світанково-малинову

Даль.

А вже тоді, вже потім –

Грааль,

Священна чаша,

Поважна іскорка

Таємного буття…

У роздзеркаллі сумнівів/

Вчуваєш спротив.

За бальзамованим теплом

Нуртує Студінь.

Перша. Сота.

Амфора зір.

Прибуток експонатів

Блокує серце.

Вечір золотистих

Капищ.

Де вітер

З місяцем затихли,

Заповнюючи безмір

Муз,

Там я .

Де саме?

Для кого вранішня

Теплінь

Засвітить

Пам'ятником мрії?

Кому співатимуть

Надміру,

Із візантійських вин,

Вчорашні півні?

А завтрашнє за пишними

Столами

Складе похвалу

І отцю, і сину.

Тоді рожеві хвилі

Романтичних снів

У місячних росах

Поклоняться народу.

А твій нерозгаданий подих

На сивім порозі костелу

Складе присягу

Сонячним Слідам.

Там слово з-під каміння

Породить іскорки буття,

Зі Споду, із попелу,

Відновиться

Тобі й мені

Життя.

Поделиться: