Алмаз із восьми обрамлень,


Де світло вдаряє

У проріхи часу.

Ти у відлиску

Тихо крокуєш.

Знамень.

Адепти твоїх прогрішень

Заповнюють

Нішу

Всеслави,

То наші

Несповнені мрії.

Плануй, біжи,

Ти впевнена у русі.

А що, роди?

Вони наповнюють

Рушійні

Сили.

Твої слова заполонили

Безмір.

І не важливо:

Хто ти, де, з ким.

Витончені грані,

Абсурдний блиск,

Поміж Безміру

Гуманний зиск.

Невігластво з ланця

Наступаючи

На власну тінь,

Волію у почуттях

Забути надокучливий спів

Дівочого серця.

Коли зривається

Невігластво з ланця,

Ексгібіціонізм вібрує,

Роздирає доба

Мене,

Як старця,

У прірвах написану.

Пірнає мозок

В яму безмір’я.

Вечір скиглить в печі.

Зазираючи

У прірву стелі.

Зникають,

Ніби в ополонці,

Намиста молитовних

Слів.

Місячні струни

Сьогодні вночі

Розсипали ноти.

Я в склянім гарці,

Костелі.

Під сонячним часом.

Скло непорочне

В конвульсіях роздумів

Розрізує навпіл

Мне і Легенду.

Замало значення…

Крізь зоряний простір

Відкриє затишшя

Золочені брами

Свідомих сердець.

За світ, за екстаз,

Відплачу за оренду.

Як син, і отець,

За блудних овець.

Шукати правди за межами себе,

Знайти погибель.

Шукати долю за гранню долі,

Зазнати безсоння.

Які підсобні колони?

Куди увійдеш?

Коли у свою?

Чи варто?

Йти у загони –

За сім морів,

Де сім чудес,

А восьмий то є ти.

О, ЄС.

Іти, рости у власнім домі,

Іти , знайти себе у виправі.

Сам на сам –

Ввізаві.

Поделиться: