Такі щасливі очі

Сині,

Єдині,

Ясніють крізь проріхи

Наземних покоїв,

Защерблюють

Золотом.

Просторами,

Наносять мінливі пазли

Примхливих перепадів

В чуттєвість

Покраяних

Спазмів.

А ми – граничні,

Бо знаменом

Сіяють зверху наші долі…

На осінніх долонях малюючи

Сонце,

Заціловую жовтень у щоки.

Ти найкращий – допоки

Вітер сонцем обласкає очі,

Ти єдиний – допоки

Сонце пахне відважним

Золотом.

Ти мій - допоки

Я стою.

Цієї ночі Велесом

Займуся,

Ватрою серед злив,

Залишу жар свій серед пісків,

Цілющим трунком

Обгорну світи.

Ати?

Крізь бурю віків

Обручем сплітає слід

Твою фортуну.

Поки сріблишся

Веснами

На орбіті

Всесвіту –

Санскритами

Виповнюються небеса.

Теплом твоїх долонь.

Твоїм життєвим духом

Підносять перевесла:

Я- роса.

Залишуся квіткою серед снігів,

Ти житимеш вітром

У сизих каменях,

Мегаснами

В рожевих хвилях,

Спиватимеш волю з краплями,

Аби на землю впасти променем,

Слідами золотих

Підків.

Поделиться: