Висока,

Як тополя.

І клекотало палом

Автентичне Небо…

У нетрях

Тьмяні думи

Понад безтямні

Гори мертвенно

Пропливли.

Ступнули,

Як потреба,

Мережкою прошили,

Забувшись

На первісний погляд.

Тебе огорне

Боязнь.

І долю

Уроздріб рознесе.

А величава

Пава Фатум

Понад собою

Розум

Піднесе –

У Твірні зали.

Крізь вогняні

Перила-ниті

Там заяскріють

Стомлені есе.

Поделиться: