Не для слави я пишу вірші,
не для загального пізнання,
в них викладаю стан душі
і виливаю всі свої страждання...
І ніби камінь падає,коли допишу
слова останні із вірша сумного,
і десь закривши знов його залишу,
та більш недопишу я в нім ні слова.
Бо в кожній літері свого творіння
я відчуваю те,що інші не відчують.
Приходить муза,ніби те благословіння,
та крик душі моєї більше не почують!
Я знов пишу,бо ніби так і треба,
та їх ніколи і ніхто не баче...
В своїй кімнаті,знов закривши двері
моя душа віршами на папері плаче!

Поделиться: