Знову сонце за хмари сіло,
серце йокнуло десь у грудях,
я забути тебе не зуміла,
твою схожість шукаю у людях.

Ти з'являешся в моїй пам'яті
не спитавши чи я цього хочу.
Зруйнували наш світ очі завидні
"геть з життя мого"- тихо шепочу.

Я так хочу спитати при зустрічі,
чи сумуеш за часом спільним?
Ти казав,що зі мною будучи,
як ніколи буваєш вільним!

Знову сонце на небо сходить,
я могла тебе ніжно любити,
пам'ять з розуму тихо зводить,
але треба й надалі жити!

Поделиться: