14.06.08
01:15

«А»: Дуже сумна історія
і дуже страшна таємниця
«.... С тех пор как мы научились говорить, мы спрашивали об одном : В чем смысл жизни? Все другие вопросы нелепы, когда смерть стоит за плечами. Но дайте нам обжить десять тысяч миров, что обращаются вокруг десяти тысяч незнакомых нам солнц, и уже незачем будет спрашивать. Человеку не будет пределов, как нет пределов во вселенной. Человек будет вечен как Вселенная. Отдельные люди будут умирать, как умирали всегда, но история наша протянется в невообразимую даль будущего, мы будем знать, что выживем во все грядущее времена и станем спокойными и уверенными, а это и есть ответ на тот извечный вопрос. Нам дарована жизнь и уж по меньшей мере мы должны хранить этот дар и передавать потомкам - до бесконечности. Ради этого стоит потрудиться!...»
Р. Брэдбери

У моїй історії кохання (ця історія буде трошки далі) говорилося, що в цьому році ми з чоловіком будемо святкувати двадцятиріччя нашого весілля. А нашому старшому синові буде лише шістнадцять. Це не означає, що ми не мали більше дітей. До народження Мишка у нас мала народитися ще одна дитина – хлопчик. Але через те, що я недавно важко лікувалася, хлопчик народився шестимісячним, мертвим... Ми важко переживали цю втрату, і до недавнього часу це була велика таємниця. Але коли-небудь всі таємниці через якусь причину вилазять назовні. Причина з’явилася, прийшов час і моїм дітям узнати нашу таємницю. Приснився сон, де я чітко пригадала час і день втрати нашого первістка. Це було важко і несправедливо. Чому я? Чому зі мною?!
«А»: ***
Для меня не проблема в тот мир перейти,
Побродить по другим измерениям.
И в раю (Ангел я) полетать иль пройти,
Но попасть туда силой неверия.

Я однажды была на дороге «туда»,
Всё как в классике: свет где-то брезжит.
Только голос какой-то зачем-то сказал:
«Не спеши, будет всё пусть как прежде!
Не тебе открывается этот портал*,
Ты сейчас проходить не готова:
У тебя на Земле есть важнее дела,
И явиться к тебе должно Слово.

А помогут тебе те, кто рядом идет,
И кого нам Судьба посылает.
Мы кого-то сейчас у тебя заберем,
А она пусть взамен возвращает».

Много лет пронеслось, всё забылось почти,
Я уже ни о чём не мечтала.
Тут, увидев тебя, я услышала зов:
Мне Судьба кое-что подсказала…

Всё как сказано Свыше: проснулись Слова,
И Возврат, очень умный, «без крыши».
Он не муж для меня, не отец и не брат, -
Занимает другую он нишу.

Ту, которой когда-то была лишена,
О которой уже не мечтала.
Есть два сына-красавца сейчас у меня,
Но, как видимо, этого мало.

Мне дарован Судьбой, я хочу или нет,
Сразу Друг, старший сын и общение.
Для меня очень важно услышать его:
Есть у мальчика личное мнение.

Не такой он как все, гениален порой,
Нестандартные взгляды, мышление.
Хоть и физику любит, как он говорит,
Но и в Слово внесёт изменения.


Жаль, что лето сейчас: огород и полив,
И трава, и экзамены-зрители.
Ты прости, ну ничем не могу я помочь,
Там «убийственно добрый» родитель есть.

Да, ты маме Большое спасибо скажи,
Что тебя таковым воспитала.
Мама сына пускай не ревнует ко мне.
Мамы две - это очень немало!

Её место занять я ничуть не стремлюсь,
Ты её сын и телом-Душою.
Просто мне иногда говори что-нибудь,
Не давай моей мысли покою.

И тогда, я надеюсь, тот Голос с небес
Утвердится, увидит, услышит,
Как наш скромный тандем, небольшой наш «Секрет»,
Все придумает, сядет, запишет.

Предложенье мое отвергать не спеши,
Все равно не оставлю в покое.
Жизнь – прекрасная штука, а в творчестве жизнь –
Человеческий взлёт над Землею.

Сказки это, стихи, СМСки, иль «бред»,
(Извините, «научное мнение»).
Это будет роман, иль поэма, сонет,
И красивый и нов будет скорый сюжет,
Верю я в это - прочь все сомнения.

«А»: Приходил Ученик. Читал мои стихи, изобразить восторг не смог: устал. Хотя и не сказал, что это «полная мура». Посмотрели фотографии, переписали кое-какую информацию на диск. С младшим сыном пошли его провожать. Заодно совершить вечерний моцион: что бы лучше спалось. Друг сказал, что оставит пакет дома, а сам пойдет с нами. Вышел через минуту, сказал, что дико извиняется, ему надо еще цыплят собрать, да и спать очень хочется. Нам с Колей стало грустно. Коля сказал: «И какие же вы, мои родители, хорошие у меня. Меня так бы не обломали. Я вас люблю».

15.06.08
03:00
«А»: ***
Проснулась ночью от звенящей тишины:
Никто ни звука, мир молчит, молчит и гложет.
Съедает меня чувство той вины,
Что взрослый друг ребёнку не поможет.

Он взрослым кажется: и возраст и размер,
И взгляды умные, и речи философские.
Но беззащитен он: вчерашний день – пример.
Он трогательно чист, но кто ему поможет?

Его действительно используют друзья,
Чужие люди и совсем уж близкие.
Но как ему помочь, не знаю я,
Как мне найти ту «середину истины»?

Он называет сам себя плохим,
Люцифером и падшим Серафимом.
Но по делам он видится другим:
Хорошим, трогательным и совсем наивным.

Усталостью в свои семнадцать лет
Придавлен он совсем не детскою.
И если я ему - в окошке свет?
То почему же я безмолвствую, бездействую?

Прости, хороший мой, прости родной.
Все в мире держится на чашах равновесия.
Кто говорит, что он хороший – он плохой,
А называется плохим тот, кто бездействует.

Ведь изначально люди все – добры.
Ведь маленькие дети – это ангелы.
LichtGestalt: На мой взгляд, дети не добры и не злы. Они свободны от каких либо сил: будь то - хоть Свет, хоть Мрак. Младенец – это чистый лист, на который жизнь нанесет свои отпечатки, но где-то года через три. А до этого времени дети не ангелы и не бесы, они просто выше этого.

А взрослые жестоки и хитры,
И угнетают и «карьерствуют» и властвуют.

Их власть висит дамокловым мечом
Над этой милой детской беззащитностью.
И что же будем мы иметь потом?
Болеют ангелы потом бескрылостью.

Теряют по дороге крылья, нимб,
Теряют веру в справедливость изначальную.
По сути, на Земле в аду горим,
Здесь истина жестокая, печальная.

Мальчишке нужно просто отдохнуть,
Что бы его немножко разгрузили,
Что б поняли, поверили, простили…
Как взрослых всех на путь добра вернуть?

И ты послушай: я хочу тебя узреть
Спасителем моим и всех оставшихся.
Ты лишний грех на душу не бери:
Пусть падшие давно да не возрадуются.
Не возликуют никогда они,
Что, напитав тебя своей жестокостью,
Тебя низложат в подземелье Сатаны,
Они об этом беспокоятся, тревожатся.

Ты не один такой, так много вас,
Пускай уже не ангелов, но настоящих,
Отверженных, трудолюбивых и молчащих.
Как жаль, что не один, так много вас.

Я так хочу сегодня вам помочь
Улыбкой, взглядом и простой беседою.
И как обидно будет мне потом
Вернуться с этой битвы не с победою.

Что чью-то душу не сумела удержать
Рукой своей несильною над пропастью.
Мне Ангелом скорее надо стать, -
Чтоб совладать с недетской этой робостью.
«В чем смысл жизни? Служить другим и делать добро»
Аристотель
15.06.08
10:15
«А»: Вітаю з святом, кажуть, що велике!
Бажаю тобі’ трошки відпочить.
І дощик довгий хай сильніш звучить,
Щоб нам життя здавалось не безликим.
15.06.08
21:56
«А»: Большое сердце отдает сполна,
Что свыше ему тоже даром дадено…
А если много так всего, то грош всему цена?
Ведь нужные слова еще не найдено…


15.06.08
22:31
***
«А»: Так и жизнь проживем «без царя в голове»…

16.06.08
03:54
 «А»: (Приснилось все, как было написано в «моём сценарии». Мы все вместе празднуем у нас твой День рождения… )

«А»: ***
Сводит
судорогой
мысли
Челюсть
сводит,
ну и что ж.
Я пришёл,
а ты не вышла.
Выйди,
разум
не тревожь.
Я пришёл,
а ты
сказала,
У тебя,
мол,
кто-то есть,
И ему
ты
обещала
Душу,
сердце,
разум,
честь.
Я к тебе
со всей
душою.
Без ума
я от тебя.
Под окном
твоим
простою
Может день,
может
три дня.
Если
был бы
я Биланом,
Серенады бы
пропел.
Молчаливым
истуканом
Я стоял,
молчал,
терпел.
Время я
безрезультатно
Под окошком
не провел.
Я увидел,
что соперник
Так к тебе
и не пришёл,
Что ему
совсем не надо
Ни душа твоя,
ни честь.
Ты придумала
кого-то:
На коне
принц
«типа» есть.
Этот «ктот»,
Скорее
«что-то»,
Как собака
на сене’.
Мысли
он твои,
всего-то,
Ни тебе,
да и не мне.
Ты пойми,
что ты
слепила
Для себя
его сама,
А взяла,
все,
что там было:
Есть картинка,
нет ума.
Да,
он очень
популярен
Среди девочек,
так что ж.
«Типа –
писаный
красавец»,
«Типа,
он собой
хорош».
Не спеши,
моя зазноба,
Моё сердце
отвергать,
А тому,
кто недостоин,
Не спеши
себя
отдать.
Он игрок,
судьбы «катала»,
Он - красавчик,
«ёшкин кот»,
И сердечко
у девчонки
Без оглядки
заберёт.
Просто так,
что бы лежало,
Для коллекции.
Так вот,
Не скажи,
что ты не знала,
Что такой он
обормот,
Ведь тебя
предупреждали
И И.Н.У.
и А.В.Н.,
Что спешить
тебе не надо,
Что не пара
он совсем,
Что они,
конечно,
рады,
Будут,
если
всё сойдет:
Если милый
твой
надолго
Не на пару
дней
придёт,
Если он
пообещает,
Под венцом
он постоит,
И при этом,
что до свадьбы,
От тебя
не убежит.
Обрати
свое
вниманье:
Это просьба,
а не месть.
Красноречие
моё
всё,
Мои: разум,
совесть,
честь.
Эти ценности –
из «вечных», –
Они только
для тебя.
Отдаю,
без сожаленья,
БЕЗ УМА
ТЕБЯ
ЛЮБЯ!!!

LichtGestalt: Не хотел лезть…не хотел…не… Да к черту!!!! В.Н., ну не было у БМП ничего к вашей любимице!!! Не было!!! Было бы, он бы сказал. Брат все-таки.
P.S. «А»: О таком не говорят даже брату, особенно, если девочка на тебя не обращает внимания потому, что ей нравится другой.
«Наивысший признак любви – это ее яростное отрицание»
Сенека

16.06.08
04:46
«А»: Стих получился обалденный,
Ты, Девочка, И.Н.У. и я.
Под Маяковского родился:
«Повір, дружок, це – не «фігня»,
Це супер-бомба, супер щось-то,
Але тікать скоріш в болото
Мені прийдеться, бо мене
Обов’язково хтось приб’є.
БМП: Не будемо тикати пальцями, бо проштрикнемо.

«А»: Я боюсь, что ты грех
Вновь на душу возьмешь,
И меня с Королевым
Не раз помянешь…
(Королев – один из «любимых» учителей моего Друга)

«А»: Вірш получився «суперовий»,
Хоча й сюжет в ньому не новий…

«А»: Сидела на диване, в комнате муж и дети. Позвонил Ученик, мы минут сорок разговаривали ни о чём (школа, дети, фотографии, новые фильмы, программы). Муж понимал только часть разговора, молчал, но вид у него был ревнивый. Даже очень. Когда мы закончили разговаривать, я ему все объяснила. Он понял и успокоился.


«А»: мужу:
- Что-то ты меня давно не ревновал.
- А ты повода не давала.
- Сейчас позвоню Ученику.
- Ха, он уже не катит, к детям не ревнуют.
(Ну, полный облом. За 20 лет нашелся один повод поревновать, и тот лопнул, как мыльный пузырь).

16.06.08
22:04
Из разговора: (С миру по нитке – голому рубашка).
БМП: «С миру по досточке – кому-то гробик».

LichtGestalt: С миру по нитке – мне на веревку. Блин, мыло покупать придется. Вот так – даже вешаешься за свои деньги!
«А»: ***
Я болею аллергией
На неправду, грубость, ложь,
И на фразы типа этой:
«Мою душу не тревожь».

Раздражает равнодушье,
тупость, глупость, скука, лень…
Ведь не зря к тебе приходит
Этот новый светлый день.

Он порадовать готов нас
Светом ласковых лучей…
Верой, искренностью, честью,
Той, что всех главней, сильней.

И надеждой неустанной,
Не оставит нас она.
И любовью безоглядной
Насладимся мы сполна.
Вылечить меня поможет
Слово доброе друзей,
И уместная улыбка,
И водоворот идей.

Верю: вместе одолеем
Все плохое на Земле.
Не летают пусть открыто
Бабки-Ёжки на метле!
17.06.08
02:53
«А»: ***
Щось вірш мовчить мені,
мовчить і проза,
Неначе вони змерзли на морозі.
Немов зимова сплячка,
а не літо,
І серце від морозу вже закрито.

Послухать хочу Голос,
що він скаже:
Він павутиння слів потрошку в’яже.
Він просинатись став,
уже не спиться,
Защебетав слова, немов синиця.

Про що ж слова його?
Про добру казку,
І материнську посмішку і ласку,
Про дружні товариські посиденьки,
Про те, що людям вірю я
давненько.

Що хоче він сказать?
Напевне, Правду.
Таку, що ти ніколи
не узнав би.
Ту правду,
що сорока десь носила,
Для тебе мій маленький,
добрий,
милий.

Для чого це йому?
Ну, я не знаю.
Лишень можу придумати,
вгадаю:
Щоб на землі жилось
всім людям краще,
Поганим, добрим,
і своїм, й не нашим.

Співає для любові
в полі пташка.
Гуляє до світанку доня Маша.
Десь тьохнув соловей в кущах
близенько,
Що просинатись ще йому раненько.

Сказати хоче Голос,
щоб не спали,
Про діток і батьків
найкраще дбали.
Щоб слів поганих в серці
не родилось,
І щоб товаришу воно відкрилось.

Відкрите серце у людей
великих,
Розумних і відвертих,
не безликих,
І їхня хата
не «стоїть десь скраю».
Що маю, те кажу.
Багато маю.

Хай вірш мій збереже
чиєсь сердечко,
Гуляє оте серце
недалечко.
Дівочі мрії-туги
воно знає,
Нехай мої уроки
пригадає.

Не поспішайте жити,
мої діти,
Бо перед вами всі шляхи
відкриті.
Бо те життя –
то не широке поле,
Й ваш вибір
не озвався
в серці болем.

Ми живемо так,
як ми вибираєм:
Про це з дитинства
точно уже знаєм.
Це на уроках я
не раз казала,
Хто не повірив,
той помучиться чимало.

Мені повірте і відкрийте
оченята,
І до життя беріться ви
завзято,
Бо хто працює
на життєвій ниві,
Він добрий,
і ласкавий,
і щасливий.

Щасливим бути – це так легко,
просто,
Як нагадав колись
граф Каліостро,
Коли життя чомусь
уже минає,
«В процесі» нас те щастя
«доганяє».
LichtGestalt: Офигенный стих! Классно! Но он противоречит другому вашему стихотворению «У рока на краю…»

«В жизни дело идёт о жизни, а не о каком-то результате её».
И. Гете

Продовження вірша:
Дурницями свій «жорсткий диск»
не забивайте,
Простіше світ оцей складний
сприймайте.
За вас завжди боротимусь
невпинно.
До вас думками й серцем
завжди лину.

Любіть оце життя –
воно хороше!
Хай принесе на свято
«купу грошей».
І радості
й великого кохання,
Хай справдяться надії,
сподівання.

Любіть життя
і хай «любов безмежну»
Не сміє потоптать
необережно
Ніхто-ніхто
на білім нашім світі.
Мої хороші,
милі,
добрі діти.

Неначе все сьогодні
я сказала,
Признаюся,
що зовсім це не мало.
Ви пам’ятайте,
що за вас «горою»
Перед незгодами життя
постою.

Я подарую всім
частинку серця,
І моє серце в вашім
озоветься,
І в унісон* застука
позитивно.
Хоча життя бува
необ’єктивним*.
LichtGestalt: Блин… Аж жалко, что я пессимист…
«В жизни должна быть любовь — одна великая любовь за всю жизнь, это оправдывает беспричинные приступы отчаяния, которым мы подвержены».
А. Камю


«А»: Вспомнилось. Однажды на перемене мои девочки разглядывали женский журнал и сказали:
- - В.Н., вот вы нам постоянно задаете писать сочинения, а вам самим слабо?
- Почему слабо? Легко!
- А вам, случайно, не нужна электрическая хлебопечка?
- Конечно же нужна, я о ней давно мечтаю!
- Ну, вот и займитесь, здесь, в журнале, объявлен конкурс, а победитель получит хлебопечку.
Почему бы и нет, подумала я, и вот что из этого получилось.

Аромат праздника
Для меня праздник – это, конечно же, обильное застолье, дорогие гости и ожидание маленького чуда. И самые запоминающиеся воспоминания из детства. Когда мама была молодой, папа жив, деревья были большими, сахар слаще, а старший брат первый раз привез свою невесту знакомиться с семьей. Были зимние каникулы. Мама готовила много и вкусно: зимой мы обычно резали поросенка, и стол изобиловал изделиями из мяса, но больше всего мне запомнился аромат и вкус очень простого и не очень привлекательного блюда. Приготовление его мне казалось каким-то действом.
С вечера мама замачивала мак в макитре. Современной молодежи это слово, наверное, покажется незнакомым. Это такой глиняный горшок, напоминающий казан для плова. Утром все по очереди макогоном (это такая деревянная палка, похожая на бейсбольную биту) тёрли мак, пока он не пускал сок, добавляли сахар и опять терли. Самым заманчивым в этот момент было незаметно слизнуть с макогона мак, так, чтобы никто не видел. Бабушка обычно говорила: «Не облизывай макогон, а то муж будет лысым». (Ничего подобного – у моего мужа прекрасная шевелюра). Мама в это время на сковородке жарила коржи на кислом молоке (лепешки). После первых и вторых блюд, которые в детстве никто не любит, на стол ставили нашу старенькую разрисованную цветами макитру с тертым маком и сахаром, ломали (не резали!) кусками горячие коржи, заливали холодной кипяченой водой и размешивали. Для нас с братом это было самым лучшим десертом. Я даже хитрила во время обеда: пока брат смотрел на невесту, я со своей тарелки перекладывала порцию ему, чтобы в желудке больше осталось места для коржей с маком. Какая это была вкуснятина! А наша будущая невестка была городская, такого она никогда не ела, да и вид этого блюда её не вдохновлял. Мы же с братом, хоть и припрашивали ее хотя бы попробовать, не очень из-за этого расстраивались: нам больше будет. Невестка долго смотрела, как мы с братом улепётываем за обе щеки коржи, и когда в макитре осталось всего пару ложек, она решилась попробовать. Ей очень понравилось. Но есть-то уже нечего! А для себя я сделала вывод: прежде чем отказываться от незнакомого блюда, надо его попробовать, до того, как оно будет съедено другими. Специально для невестки, в этот же вечер, мы приготовили еще коржей с маком, и она уже не ждала, пока они исчезнут.
Несколько раз я пыталась сама приготовить мамины коржи, но у меня они получались не такими вкусными, без того тонкого и вкусного аромата. То ли, что мак растерт не в макитре, то ли что готовила не в отчем доме, то ли что самые вкусные блюда родом из детства. Мне иногда снится сон: я просыпаюсь от аромата свежих коржей и тертого мака, выхожу на кухню и вижу за столом молодую маму, веселого папу, брата с невестой и все хорошо.

P.S. «А»: На конкурс пришло очень много писем, и редакция выбирала победителя методом «тыка». Я им, конечно же, не оказалась. Но сочинение мне самой очень понравилось. А хлебопечку мне подарил муж к ближайшему празднику.

LichtGestalt: Но зато можно хвастаться тремя классными вещами: участием в конкурсе, хлебопечкой и мужем.

18.06.08
«А»: Про мемуари та щоденник
і не тільки
Вчора посварилась з Учнем. Йшла зі школи, наздогнала його, він ішов із студії додому.
Поговорили про те, що я пишу. Він і каже:
- А що це вас на мемуари потягло?
- Чому мемуари? Невже я така стара?
- Ні, бо це спогади.
- Спогади будуть років через сорок, коли у мене будуть брати чергове інтерв’ю, щоб я пригадала, як Ви, А.В., починали свою літературну діяльність і отримали за це Нобелівську премію в області літератури. Те, що я пишу - щоденник, бо він пишеться сьогодні, про те, що теж відбувається з нами тепер. З датами і навіть з годинами написання.
Дала прочитати йому останні свої вірші. Сказав, що сподобались дуже. Раніше він у мене просив дозволу прочитати І.Н.У. мій вірш «Про повернення третього сина». Я запитала, як же відреагувала І.Н.У. Вона сказала, що красиво, але коряво. Потім запитала його, а чи не боюсь я, що цей вірш може прочитати його мама. Він сказав їй (І.Н.У.) , що вона (тобто я) дозволила це зробити йому з самого початку, але тоді, коли він цього сам захоче. А потім, чомусь, почав говорити про те, що я хочу замінити йому батьків, яких він дуже любить, які б вони у нього не були. А я йому так, ніхто… Моїх пояснень він слухати не захотів. Почався сильний дощ, я сказала, що він має право робити і думати так, як він захоче. І ми пішли в різні сторони.
Вдома мене не покидало почуття, що оті несправедливі слова – то не його власні, а чиїсь. Поговорила з чоловіком. Він у мене мудра людина. Він розложив по поличкам усі події, які відбувалися останнім часом (Історія про Дівчинку, мого власного сина, наші, аж дуже відверті, розмови з І.Н.У. про те, щоб вона допомогла мені відновити стосунки з Мішою, які чомусь почали розладжуватися саме тоді, коли він став відвідувати студію. Вона дійсно допомогла, але лише там, де це було вигідно їй. Стосунки в сім’ї дійсно почали налагоджуватися, але з другом мирити Мішу вона чомусь не дуже спішила. А ось тепер історія з Другом), і доказав, хто був автором цих подій.
І.Н.У. знову влізла у мої стосунки з дітьми і знову від цього усім лише гірше (а може лише мені?)
LichtGestalt: Неправда!!! Мишка – олень! Я сам их с БМП стараюсь помирить, но ничего не выходит, потому что Мишка куксится на него и все. И дальше «привета» у них дела не идут!

18.06.08
02:50

«А»: Гитлер или Сталин?
Наснился сон. Наш сельский Дом культуры. На сцене играют спектакль о 1939 годе. По сценарию есть два главных героя: Сталин и Гитлер. Обоих играет почему-то один человек – И.Н.У. Ведут глобальные разговоры о политике, о власти, о «болтиках», которые строят в одной стране коммунизм, а в другой – фашизм. На сцене появляются дети. Они еще не «болтики». «Вы кто?» - хором спрашивают Сталин и Гитлер. «Мы – дети!» - отвечают дети. «Дети?» И каждый из них начинает восхвалять свой строй. Сталин выводит из-за спины очень красивую маленькую девочку, и она читает стишок:
Я маленькая девочка, я в школу не хожу,
Я Сталина не видела, но я его люблю!

Гитлер выводит мальчика, который декламирует:
Я – гитлерюгент, я – боец,
А добрый Фюрер – наш отец,
Мы за него все постоим:
Народы все искореним!
После таких слов кто-то идет на сторону Сталина, кто-то на сторону Гитлера. Кто-то стоит на месте. Несколько человечков бросается вон со сцены. Оба: и Сталин и Гитлер кричат: «Дезертиры! Расстрелять!» Я слышу звуки выстрелов и в ужасе просыпаюсь: нельзя расстреливать только за то, что ты не хочешь быть на чьей-то стороне.




«А»: ***
Я постріли почула уночі,
Вони були страшні і так реальні!
І хоч ховались за куліси театральні,
Закрити їх не можна на ключі.

Життя – це гра, а люди там актори.
Ніхто із нас неначе і не спорив,
Неначе в нас думки збігались часто,
Й серця неначе бились одночасно.

У нас мета одна на думці – діти,
Щоб виростали і цвіли як квіти,
Щоб краще в світі цім усім жилося,
І щоб зерном наповнилось колосся.

Оте, що сієш вічне, добре в школі,
Що інколи зроста саменьке в полі,
Що хочеться тобі оберігати,
Як, все-таки не перша, друга мати.

Хіба погано, коли поруч друг є,
Що трошки більше має, більше знає.
Коли цей друг є не один, а двоє,
І просто поруч йдуть вони з тобою?

Я розумію, поруч йти вдвох легше,
Поставити підніжку третьому не вперше.
Хіба ж дозволить режисер хороший
Влізати там, де йдеться не про гроші?

Де на вагах душа дитини чиста,
Щось є у голові,й воно «не висне».
Тобі дитина душу відкривала,
І дуже це не мало - ти це знала.


Так, є актори дуже популярні,
І грати свою роль можуть полярно,
При цьому грати можуть паралельно,
У різних режисерів приретельно.

В житті спектаклів класних не злічити,
Коли оці актори – іще діти,
Коли їм пропонують різні ролі,
І вибір є у них, і він – «по волі».

Ти знаєш, відчувала в словах фальш я,
Бо ті слова чужі, вони не ваші,
Бо той сценарій не життя писало,
Чужої правки відчувалося немало.

Я розумію: режисер дорвався,
Він згоди у актора не питався.
Він чітко ставить репліки і фрази.
Чому ж з’являється в мені відраза?

Колись я думала, що будем ми подруги,
Що світ дитячий перший, а не другий.
Що в нас мета одна – щоб тій дитині
Жилося легше і уже віднині.

Я думала, ревнує лише Мішка,
До школи, до дітей чужих, до книжки.
Тут з ревністю дорослого зіткнулась,
Дай Бог, щоб швидше все оце минулось.

Я звинувачена в тому, що не робила,
І душу і думки свої відкрила,
Неначе хочу зовсім матір замінити.
Прошу: думки, оці дурні, відкинь ти.

Ви звинувачення із мене познімайте:
Не винна в цих гріхах, ви так і знайте.
Як сумно, що мене отак підставив,
Той режисер, який тут балом правив.

Я лише в тому трішки винувата:
Своїм «бредом» гружу тебе багато,
Бо я подумала, що ти уже дорослий,
А ти, на мене, ту «маленьку» схожий.

Претензії мої лиш на роль Друга.
До декого таке доходить туго.
Хтось за акторський штат переживає,
А істини простенької не знає.

Тож повторюсь: життя театр, а ми актори,
Бо ти в життя майбутнє світле зориш,
Щоб з Долею своєю сперечався,
А з режисером тим поганим розквитався.

LichtGestalt: Молчу…Сдерживаюсь…


«А»: ***

Щось серця чути стук.
Ніч вибирає мить,
Коли воно,
те серце,
плаче,
плаче і болить.
Коли, здається, зовсім
до мети
Не можна вдруге
річку перейти.
Коли,
набивши на дорозі ноги,
Не віриш, що дійдеш
до перемоги.
У кожного свій «цар» є
в голові.
У декого «царя» свого
не має.
Йому на цій посаді заміняє
В.О. - /Виконуючий обов’язки/
Хороший режисер,
Що, іноді, царя
роль обирає.
Тоді, коли актор
маленький
Забув усі слова,
свої,
рідненькі.
Чи ж режисер оцей
такий вже класний?
Я розумію:
є сценарій власний.
Тоді там і твори,
берись за віжки.
Ні, вибачте,
теляточкам за ріжки.
Бо втретє у чужий спектакль
влізати,
Це ж, виявляється,
«Царя»
зовсім не мати.

LichtGestalt: Не сдержался!!! В.Н., дико извиняюсь, но хочу поговорить о режиссерском кресле, и о претендентах на него. До меня дошли слухи (из двух неофициальных источников), что история с Е.К. (9 Мая) была полностью поставлена под вашим чутким руководством. Все отлично, но есть одна проблема: К. человек ранимый, а я к ней равнодушен!
Понимаете!! После этого разговора Друг ее вытаскивал из депрессняка очень и очень долго, а я чувствовал себя последней сволочью! И после этого вы обвиняете кого-то в подтасовке фактов?!
P.S. Наверно это мой последний коммент… А жаль, идея была классной…
P.P.S. О том, что я читаю эту книгу, не знает никто. А про вышесказанное я узнал еще в мае.
P.P.P.S. Обрадуйте меня, скажите, что это не так…
P.P.P.P.S. Если это неправда – то за обвинения и резкость приношу свои извинения.
P.S. «А»: О случившемся я узнала из сочинения самой К., она его принесла мне после моей «Истории любви», где-то через неделю. Написала, что послушалась моего совета, что «лучше жалеть о том, что сделал, чем о том, чего не сделал», и сказала мальчику, который ей нравится, о своих чувствах. После этого мальчик просто замолчал, перестал с ней разговаривать, а это невыносимо. Имен не было, и я могла только догадываться, кто это был. Как всегда, я ошиблась, подумала про совсем другую пару. В классе, где учится LichtGestalt я не веду, поэтому даже не могла предположить, что мальчик из другого класса. Я, насколько смогла, постаралась объяснить ей поведение мальчика, посоветовала, как нужно вести себя дальше: «А ты его прости, прости, и отпусти… Всякую рану, самую глубокую лечит время… Оглянись вокруг, вдруг кто-то смотрит на тебя…». Кажется, помогло.

P.S. от 25.06.08
«А»: Решила последние два стихотворения дать почитать тому, о ком они написаны. Она победила: я в ссоре с двумя человечками, которых я очень люблю, и которые стали мне по-настоящему дороги. Наши последние беседы были полны фальши, чувствовалось вмешательство этого режиссера, даже интонация сказанного вызывала у меня сомнения. Я не хотела верить обидным и незаслуженным словам, но, тем не менее, они были сказаны этими детьми. Я отпечатала стихотворения и на них написала письмо следующего содержания:



И.Н.У.!
Это письмо вообще-то не вам. Оно человечку, с которым мы поссорились. Из-за вас. Можете порадоваться. Он читал это письмо и сказал, что я несправедлива к вам, что вы обидитесь, если это прочитаете. А он этого не хочет. Сначала я действительно не собиралась давать вам его читать, но с вашей стороны в мою сторону было намного больше обидного и несправедливого. И, в конце концов, вы имеете право знать, что о вас думают другие.
Мне снятся мои стихи, они не дают мне покоя. Каждую ночь я просыпаюсь и пишу. И каждую ночь меня гложет мысль: «Почему И.Н.У. еще не знает о себе правду? Ей никто никогда такого не говорил и не скажет!» Я долго боролась с собой, но больше поделать с собой ничего не могу. Это выше меня.
Извините. Вы взрослая, благоразумная девочка. Надеюсь, через мое письмо больше никто из детей не пострадает. И из взрослых тоже. Кроме тех, конечно, кто уже пострадал.
Еще раз извините.
P.P.S. «А»: Письмо не отдала, далее по тексту будут объяснения.
P.P.Р.S. «А»: Дала прочитать всю Книгу, жизнь заставила. Не жалею.
P.P.Р.Р.S. «А»: К этим двум детям добавилось ещё, по крайней мере, трое, а также все дети из студии. А я думала, что хуже быть не может.

«А»: Другу

Есть планка у меня «на человечность».
Жизнь показала, что она «из вечных».
Преодолеть ее безумно сложно:
Мой муж пример того, что это можно.

Мужу и сыну я стихи читаю.
Они меня, конечно, понимают,
Они меня поддержат и помогут,
Но твое мнение
мне важно
очень
тоже.
«А»: Повторення фразеології
Колись взимку на уроці української мови ми готувалися до ЗНО (зовнішнього незалежного оцінювання). Повторювали тему «фразеологія». Згадували багато фразеологізмів, пояснювали їх значення. Коли я запитала, що означає вираз «стріляти очима», чомусь ніхто в класі не відповів. Версій було багатенько, але потрібна не знаходилась. Тоді я почала підбирати синоніми до цього фразеологізму і з російської і з української мови. «Стрелять глазками», «Строить глазки», «Метати очима стріли». По очах зрозуміла, що дітям все одно не зрозуміло. Прийшлось пояснювати «на пальцях»:
Порядна дівчина, коли хоче звернути увагу хлопця на себе, не обов’язково повинна щось говорити. Це актуально і тепер, у наш сучасний час. А в той час, років двісті-триста тому, це була єдина змога звернути на себе увагу того хлопця, який тобі сподобався, і не викликати праведного гніву батьків, або лихого поговору односельчан. Бо почати першій бесіду з хлопцем на вулиці?! Жах! Сором! Неподобство! Та як вона посміла? Та що вона собі думає? Та чи виховували її батьки? Та за це треба у неї ворота дьогтем вимазати! Та треба її коси пообривати!
Як же можна було пустити стрілу в ціль (хлопця, який тобі сподобався), щоб про це ніхто не здогадався? Питання до хлопчиків: Що ви будете відчувати, коли на вас відкрито і відверто буде дивитися , як кажуть, «в упор», якась гарна, чи не дуже, дівчина? Чи захочете ви з нею розмовляти чи знайомитись? А ну, швиденько підіймайте руки, чи є хто такий відважний? Звертаюся до дівчаток: подивіться дівчатка, чи багато у нашому класі таких сміливців? Коли хтось дивиться прямо у очі, це означає, що в нього є якісь переваги. Наприклад, кобра теж не змигуючи дивиться на свою жертву, поки не вжалить її, і не з’їсть. Чоловіки теж відчувають себе такою жертвою, коли на них прямо в очі дивиться якась жінка. А чи захоче чоловік бути жертвою? Звичайно ні! От в таких випадках і використовували вміння стріляти очима. Дівчатка, вчіться. Хлопчики можуть на цей час закрити вуха. Обираємо об’єкт полювання. Бачимо, що він вас помітив. Беремо уявну «стрілу» в руки, дивимось на неї, потім піднімаємо «лук із стрілою». Фіксуємо погляд на жертві, вистрілюємо «стрілу», посміхаємось, бо влучили, жертва уже нікуди не дінеться, і знову займаємось своєю уявною зброєю. Жертва завжди відчуває, коли на неї відкрито полювання. Особливо чоловіки, адже вони – воїни, мисливці. І від того, наскільки вони швидко побачать, що за ними відкрито полювання, залежить їх життя. Тому вони завжди напоготові, завжди чекають несподіваного удару. Навіть у наш час, коли справжню зброю держали далеко не всі чоловіки, вони інстинктивно залишилися мисливцями і воїнами. І завжди звертають увагу на всіх жінок, які знаходяться в радіусі дії (ну, крім, звичайно, маленьких дівчаток, чи зовсім стареньких бабусь), щоб відбити їх «постріл». Як правило, така «стрілянина» завершувалася весіллям.

«А»: Пройшло багатенько часу, потихеньку підійшов кінець навчального року, в одинадцятих класах було кілька хлопчиків, які здали не всі види обов’язкових усних робіт. Я їм сказала, що якщо вони не візьмуться за розум, і не поздають всі «хвости», просто їх не атестую, і, через це, замість атестатів їм видадуть справку про закінчення школи: «Сидів у класі, протирав штани. Нічого не робив». Один хлопчик запитав: «А як можна з вами домовитись, щоб ви мене атестували?» Я образилась: «А що, я дуже схожа на таку, що можна за гроші купити? Вчіть і здавайте, і все буде добре!»
І ось після цього я почала помічати, що цей хлопчик почав мені «строить глазки»: він почав мені інакше посміхатися, виявляти різноманітні знаки уваги, виконувати оті мої рекомендації, про які я колись розповідала дівчаткам.
Ображати дітей не в моїх правилах. Тому інколи я розповідаю повчальні анекдоти не для всіх, але щоб усі чули: «Діти, у вашому класі є один хлопчик, який останнім часом почав «стріляти в мене очима» для того, щоб я його атестувала. Так от, кажу для всіх, хто не поздає всіх видів робіт – не атестую. Щоб дохідливіше було, розповім анекдот на цю тему.


Анекдот в казці
Одному чоловікові треба було повезти козу на базар: продати. Машиною в місто в той день ніхто не їхав, а поїхати можна було іще поїздом, він вирішив, що його з козою до поїзда пустять. Аж тут провідничка заартачилась:
- Не пущу до вагону з козою, і все!
- Що ж мені робити? – запитує чоловік.
- Та хоч прив’яжи козу до вагона, а сам сідай у вагон.
Чоловік був недалекого розуму, так і зробив. Приїхав до міста, підходить до кози, а там від кози залишилось те, що залишилось. Чоловік зі злістю й каже: «Ты мне глазки не строй, а говори, где туловище дела?»

«А»: «Так і я вам кажу: ви мені оченята не вибудовуйте, а вчіть та здавайте.
Наступного дня іду я з колегою по коридору, іде назустріч отой хлопчик і каже: «Добрий день, В.М.» Як же добре, що про оці залицяння я розповіла отій колезі! Ми разом засміялися. Добре ще, що це була моя подруга. А якби був хтось інший? Не зрозуміли б.
Приходжу на урок в їхній клас і кажу: «Я, звичайно, найкрасивіша, найелегантніша, найдобріша, найкласніша, і ще багато разів «най», але я вас дуже прошу, коли я іду з колегами, не виділяйте мене будь ласка. (Діти закрутили головами: «Хто це?»). Вітайтеся з усіма, а не лише зі мною. Мені, звичайно, приємно, що на мене звернув увагу молодий красивий хлопець. Але я трошки маю розуму в голові, тому прошу звернути увагу, що у нас є різниця у віці. Мені, вірте в це, всього 27 років, але я 1966 року народження». Хтось швиденько порахував мої роки. На що я «дуже образилася: «І хто ото просив вас рахувати? Я ж сказала: вірте! А Ви… і взагалі, жінкам про їх вік нагадувати зовсім нечемно». Вони принишкли, може зрозуміли?
Час ішов, а «обстріл» продовжувався. Прийшов момент розставити всі крапки над і:
«А»: Дорогі діти, я вас, звичайно дуже люблю (як морозиво, жіночі журнали, гарні речі, розумні книжки, тракторну справу…), але кохаю я одного чоловіка. І це мій законний чоловік. Прийшов час розповісти вам мою історію кохання

«А»: Моя історія кохання
Кожна дівчинка любить все класти на свої місця. Ось у цій коробочці у мене будуть прикраси. А в цій скляночці – сіль. А на цій поличці – літні речі. А в цьому альбомі фото друзів. А з цим хлопчиком цікаво поговорити, він дуже розумний і веселий. А з цим - піти на танці, він класно танцює. А за цього неодмінно хочеться вийти заміж. На нього всі дівчата задивляються: красунчик, душа компанії, завжди в центрі уваги. А буде моїм!
Мені 19. Я захворіла дуже сильно – онкологія. Поруч був хороший, чесний, надійний, цікавий, розумний, домашній, але не той красавчик, за якого всі…
Одного разу він сказав: «Я тебе люблю. Виходь за мене заміж». Образити хорошу людину простою відмовою я не могла, тому почала придумувати причини, щоб відмовити.
- Я погана господиня!
- А я тебе люблю.
- Я не вмію готувати. Зовсім.
- А я тебе люблю.
- А я хвора. У мене …
- А я тебе люблю.
- Мені сказали, що мені залишилось жити від 3 до 5 років.
- А я тебе люблю.
- Мені сказали, що у мене ніколи не буде дітей.
- А я тебе люблю.
- Навіщо я тобі така? (А було в мені 47 кілограмів, і на голові три волосини в три ряди).
- Бо я тебе люблю…
Перша його фраза була сказана швидко. Кожна наступна говорилася повільніше і повільніше, але дуже чітко. Остання вимовлялася майже по складам, щоб я його нарешті зрозуміла…
…Цього року ми будемо святкувати двадцятиріччя нашого весілля. Мій чоловік до цих пір носить мене на руках, говорить слова любові, жаліє. У нас двоє синів, на яких уже заглядаються дівчата. А я стала невиправним оптимістом, бо колись чоловік сказав: «Якби сльози допомогли виздоровіти, я б дозволив тобі плакати. А так – живи і радій кожному дню, що тобі подарований. Не бери важкого в руки, а дурного в голову». Я його послухала і старалась кожен свій день жити так, наче це мій останній день – начисто. Це ввійшло у звичку. Жити ж бо здорово! А хто хоче бути щасливим – є ним.

«Самое дорогое у человека — это жизнь. Она дается ему один раз, и прожить ее надо так, чтобы не было мучительно больно за бесцельно прожитые годы, чтобы не жёг позор за подленькое и мелочное прошлое и чтобы, умирая, смог сказать: вся жизнь и все силы были отданы самому прекрасному в мире – борьбе за освобождение…»
Н. Островский
«А»: Додому вам буде завдання написати твір на тему: «My love story». Чому англійською? Тому,що тема так звучить набагато ширше: «Моя історія кохання», «Історія про чуже кохання», «Що я думаю про кохання?», «У мене є питання про кохання». Обіцяю, ваш твір прочитаю я і лише я. Можливо, дам якісь рекомендації, поради, бо у багатьох дітей виникають питання схожі, і ваш твір поверну вам особисто в руки. По-моєму, до цього часу, я завжди виконувала свої обіцянки. Не треба переписувати чужі твори, напишіть свої думки. Вони будуть мені цікавими.
«А»: Твори були різними, але я дійсно виконую обіцянки, я перечитала їх, прямо на листочках написала свої зауваження, і віддала кожному в руки. Набирати їх на комп’ютері я не стала - вони були дуже особистими. Але хочу лише сказати, що вони були цікавими, і що шекспірівські пристрасті існують і в наш час. В деяких творах було кілька питань, на які я відповіла в класі, не називаючи автора.
«А»: Як перевірити почуття дівчинки
«без інтиму»?
На одне питання, яке було в творі про кохання, я відповіла всьому класові, тому що питання було, дійсно, дуже актуальним.
Один хлопчик, за місцевими мірками, - досить багата людина. Може дівчинку і на машині прокатати, і в кафе запросити, і подарунок хороший, дорогий подарувати. Та і дівчинка каже, що дуже його кохає. А от в нього виникають сумніви: вона кохає його, чи його заможне життя. Він ще не закоханий до безтями, але дівчинка і йому дуже подобається. Як же можна перевірити її почуття, але так, щоб до «інтиму» не доводити? Бо, як кожен чесний чоловік, після дуже близьких стосунків, він повинен одружитися на дівчинці. А він цього не хоче. Так от, він запитував, що б я йому порадила?



Порада хлопчикам:
Поради у мене завжди несподівані і нестандартні. Я дітям і кажу, що для цього треба буде «опуститися нижче пояса», (діти здивовано почали переглядатися), але десь приблизно на метр нижче від того місця, про яке вони подумали. (Дівчатам я сказала, щоб вони на хвилинку затулили вуха). Так от, хлопчики, три дні носите одні шкарпетки (носки), приходите до дівчинки в гості, і під якимось приводом знімаєте оті шкарпетки десь посеред кімнати. І чекаєте на її реакцію. Якщо вона зробить зауваження тихо, мирно і спокійно (дуже спокійно), то вона вас дійсно любить, а якщо почне кричати, або ще якось неадекватно поводити себе, то вона вас ніколи і не кохала. (моя улюблениця сказала: «Ну В.М., що ви таке говорите, як це можливо?») На що я сказала: «Дивіться, хлопчики, як обурило це Соню, а я про це лише сказала. Уявіть, що було б, коли її почуття перевіряли саме таким способом? А якщо жінка кохає чоловіка, то оті брудні шкарпетки не будуть її злити ні через рік після весілля, ні через двадцять. І це буде єдиним кумедним недоліком її чоловіка, який можна пробачити, і всі ці роки збиратиме така жінка шкарпетки по всьому дому, і це не буде її дратувати.
Дівчатка запитали, а як же їм можна перевірити почуття хлопчиків?

Порада дівчаткам:
Так от, дорогенькі дівчатка, до вас у гості повинен прийти ваш обранець. Треба приготувати щось «смачненьке». Хлопчики загули: «Ага, з ціаністим калієм!» «Ні, - кажу я, - для чого ж так радикально? Просто страва повинна бути сірою, страшною на вигляд, пересоленою, переперченою, перекисленою. Трошечки, нам же його травити не потрібно. Хай живе, адже він дійсно може вас кохати. Якщо хлопчик проковтне ложку, а потім якось ввічливо відмовиться, переведе розмову на іншу тему, або ще якимось чином уникне конфлікту, то він вас дійсно дуже кохає. Ну, а якщо, в кращому разі, накричить, а, в гіршому, ця страва опиниться у вас на голові, то ні про яке кохання не може бути й мови.
Дітям мої поради сподобалися. Мені також. А Вам?

«А»: Хлопчик перестав стріляти очима, благополучно поздавав мені всі роботи на четвірки і трійки, і йому таки видали отой атестат. (Хтось казав, що вкладиш йому-таки не видали. Але то вже зовсім інша історія).

18.06.08
16:45
«А»: ***
Іде мій дощ, мій тихий
добрий дощ.
І ти ідеш, десь посеред дороги.
Всі сподівання, бачення, тривоги
він бачить,
бо то мій є дощ.
22:15
Він розмовляє тихо, він шумить,
Він заставляє думать, не мішає.
Ні вітру ж бо, ні грому вже немає,
Дощик тихенько в серце стука,
не мовчить.

Люблю сама гуляти
під таким дощем.
Лиш парасолька і ніде нікого…
Попереду одна лише дорога…
Брудний бо день
стає чистішим днем.

З дерев, з листочків, з квітів, із трави,
Із душ людських
поганих і нечистих,
Змиває літній тихий дощ намисто
Із бруду, із неправди, з суєти.

Ступаю тихо, в такт отих краплин,
Що з неба падають печально
і невпинно.
Мені ж бо хочеться відверто,
щиро,
сильно,
До мрії до моєї шлях знайти.
Природа в небо очі підійма,
І синь небесну знову чітко бачить,
Хоч випав просто дощ,
та це не значить,
Що у людей Надії вже нема.

Пройдуть тихенько хмари і увись
Веселка разом з Вірою зіпнеться,
Вона тихенько пташкою сміється,
Що встиг дощик прибратися
тут
скрізь.

З Любов’ю вимиті усі поля,
Дерева, трави, душі і дороги,
І десь поділися усі пусті
тривоги.
Любов - правителька планеточки
Земля.

Той дощ приносить мир і благодать,
І Віру й сподівання, і Надію,
Що справдяться усі хороші мрії,
Любов хотіла нам про це сказать…
«...Существует на свете нечто, к чему нужно стремиться всегда и что иногда даётся в руки, и это нечто - человеческая нежность».
А. Камю
Школярик: - В.М., а ви блондинка?
- Це що, образа чи комплімент?
- Чому?
- Бо в сучасному мовленні «блондинка» означає «дурепа», або «красуня». Пам’ятаєте в анекдоті? Стоять на зупинці дві блондинки. Одній треба «2» автобус, іншій – «7». Підходить «27». «Вау, отже ми поїдемо разом!», - вигукнули блондинки майже одночасно.




Листи
мені від учнів 2007-2008 н.р.
Твір на тему:
«Напиши мені лист, дві сторінки всього,
Що би інколи я прочитать зміг його…»

 «А»: Більше на уроках ми з вами не будемо зустрічатися, тому я прошу вас написати лист мені. З вашими побажаннями, критикою, зауваженнями, коментарями… Пишіть, що думаєте, можна одразу «брати бика за роги», як казала Валя. Я ніколи на правду не ображалася, просто хочеться знати вашу думку.
(Листів було багато, вони були дуже хорошими, деякі навіть з критикою і дружніми порадами, але для книги я вибрала один – найповніший)
Яна
Минуло вже три роки, як ви навчаєте нас української мови та знайомите з творчістю, культурою українського народу. Жаль, що Вам більше не доведеться викладати у мене, але я хотіла подякувати Вам за всі уроки, котрі Ви подарували нашому класу. Дуже дякую, що особисто для мене уроки української мови та літератури були завжди цікавими та пізнавальними. Завдяки Вам я дізналася дуже багато про життя, історію, філософію, про багато життєвих цінностей. Ви дійсно дуже терпляча, розуміюча та талановита людина, бо завжди можете «притормозити» натовп та створити творчий настрій, що у нашому класі не вдається майже жодному вчителю. Дякую за те, що ви не мучили нас нудними лекціями, купами домашніх завдань, а завжди знали міру. За те, що завжди розряджали атмосферу уроку цікавою, пізнавальною історією, або жартом. Ви завжди розуміли внутрішній стан кожного учня і мали правильний підхід до кожного з нас. Дякую Вам за все! Я вважаю, що це не тільки моя особиста думка, а й багатьох учнів мого класу. Просто через якусь гординю, або думку натовпу не кожен це показує, а навпаки, «ламає дурня». Але я точно знаю, що ви самі відчуваєте ставлення кожного учня до вас, навіть, якщо він цього не видає. Тому пробачте нас за погану поведінку, насмішки, прогуляні уроки та інше. Знайте, що, коли ми підемо у велике життя, Вас ми будемо завжди згадувати тільки теплими словами та посмішками. Нам було з вами дуже цікаво, сподіваюся Вам також.

19.06.08
02:52
«А»: У мого сина Михайла є улюблена група «NightWish» - «Нічні бажання». Цей вірш присвячується йому , а також моїм улюбленим випускникам. З любов’ю від мене вам – мої «Нічні бажання».

«А»: ***
Місяць уповні. Він – нічне сонце.
Кажуть, при ньому
творяться погані діла.
Відьомський шабаш,
крик вовкулаки.
Місяць уповні – «іщадіє зла»?
Так, десь при ньому
твориться лихо:
Злодій проворний
цю ніч
не проспить.
Хтось вампіристий
підкрадеться тихо,
І непомітно він кров почне пить.

Кажуть у час цей
припливи-відпливи.
Берег надії
вкрива море Тьма.
Чутно далеко
котів чужих мрії.
Чорним туманом
влізає ліниво
в душу маленьку
жорстока імла.

В час цей пресвітлий
спати спокійно?
Я чомусь очі не можу склепить.
Стукає в вікна
і зве безупинно
Промінь нічного бажання
потроху горить.

Що ж за бажання
ця ніч нам приносить?
Просить «зібрати усі голочки»,
І за коханим
у вранішні роси
Щиро з довірою й радістю йти.

Хай той коханий
не зірве цвіт ранній,
Необережно не схоче
його затоптать,
Хай вони разом
зустрінуть світання,
Й слова любові красиві
зуміють сказать.

Хай ці слова
будуть гарні,
як квіти,
Кращими в світі хай будуть вони.
Хай за весіллям народяться діти.
Тільки цвіт щастя
закоханим треба спочатку знайти.

Хай же той цвіт,
чи то папороть-квітки,
Чи рути-м’яти
пахуче зелене стебло,
Виводить пари
на берег надії.
Беріг – то річка,
а річка – то наше село.

Хай нічне сонце промінчик останній
Посеред лиха не схоче згубить,
І подарує
його на світанні
Тій, кого буде
закоханий ранній
усе життя
аж до смерті любить.

Кожен з людей,
тільки якщо він справжній,
Мінімум три
у своєму житті,
Повинен звершити
добрії справи:
Сад посадити
і хату звести.
І народити
дочку й синочка,
Можна синочків,
а можна й дочок,
Щоб не зламався
у світі єдинім,
Щастя земного
маленький місток.
LichtGestalt: Е-мое! Классный стих! Туомас Холопайнен нервно курит в коридоре!!! Правда, скажу как фанат, немного напоминает ранних Найтвишей, что-то типа “Angel Fall First”:
Needed elsewhere
To remind us of the shortness of your time
Tears laid for them
Tears of love tears of fear...Ой! Что-то меня понесло!! Ой-ей!


19.06.08
 «А»: «Ситуація продиктує поведінку», - сказав мій чоловік.
Вранці в школі мене розпирало від гордощів, і я не втрималась і прочитала вірш «Від Маяковського» В.С., вчительці, яка багато розуміє в поезії. Вона сказала, що дуже гарно. «А чому б вам не прочитати один з ваших віршів на випускному вечорі? Вони дуже душевні. «Добре, - згодилась я, - я ще трошки подумаю». Зайшов Учень, я дала йому свої останні вірші для рецензії, і попросила дозволу прочитати вірш, написаний для Дівчинки, на вечорі. Він сказав, що можна. А коли він повернувся, то сказав, що краще буде прочитати на вечорі мій останній вірш «Найтвіш» - «Нічні бажання».
Чесно кажучи, я погано пам’ятала, про що він був, хоч і написала його вранці. Я перечитала його і зрозуміла, що це геніально! Він якраз для цього вечора. Я пішла до В.С., сказала, що зробила свій вибір, що «Найтвіш» – це улюблена група мого сина, яка в перекладі означає «Нічні бажання», і прочитала вірш. Їй він теж дуже сподобався, але вона сказала, що перед прочитанням дуже добре було б розповісти про його призначення. Мені дуже сподобалась ця ідея, і я буду виступати на вечорі зі своїми віршами. Все буде добре.

20.06.08
03:06
«А»: ***
Щось знов не спиться:
Ніч іще гуляє.
Світанок, наче хлопчик,
щось «не доганяє»,
Що прокидатися пора, та він не хоче.
Він каже, що маленький проти ночі.

Приснилась мама
З довгою косою.
Як у дитинстві нахилилась наді мною,
Як в вічі щось тривожно заглядала,
І як за нас, маленьких, все боялась.


Згадався батько.
Нас дорога звала,
Та за мізинчик я його тримала,
І я голівкою по сторонам крутила:
Запитувала, лопотіла і смішила.

Люблю я брата,
Старший він у мене.
Мене ізмалечку виховує страшенно,
За мене він також переживає,
Що я розумниця, він добре уже знає.

Мій чоловік –
Надія і опора.
Він і не думає із часом плину спорить.
Він каже, що мене завжди кохає,
І від незгод життєвих зберігає.

Є син Мишко –
Дорослий майже хлопчик.
Він нашої уваги часто просить.
Він нас ревнує до усіх і до усього.
Ми теж переживаємо за нього.

Молодший син
Дорослішим здається:
Усе він знає, за усе береться.
У домі він уже господар справжній.
Маленький та хоробрий і відважний.

О, ніч велика,
праведна, як мати,
ти відпусти мене трохи поспати,
Бо родичів-знайомих стільки маю,
Що я про сон іще ночей сім не згадаю.

Я дуже прошу,
Ні, навіть благаю,
Бо я тебе спокійно відпускаю,
А ти мене світанкові приносиш,
Приглянути його за мною просиш.

Та той світанок,
Він іще – хлопчисько.
Процесор від утоми в нього «висне»,
Вселився в нього вірус театральний,
Він каже: світ жорстокий і реальний.

Я ж хочу думать,
Що усе йде класно.
І той світанок в день прийде завчасно.
Що він мене захоче зрозуміти,
Що по життю - усі ми просто діти.

Десь сходить сонце,
Людям очі відкриває.
Все розуміє, підраховує, все знає.
Воно мені сказало, що світанок бреше,
Коли присутня я, то йому легше.

Є чудо техніки сьогодні – телефони.
Та інколи до серця вони дзвонять,
Дають життя на день, дають адреналіну,
Дзвони щодня, світанок мій сумлінний!

Телефонна розмова:
- Виручай, спаси! Мене тільки що вбили.
- Хто? Де? Що я можу зробити?
- Скажи оту розумну фразу із фізики. (Хочу розповісти одну мою особливість: коли мені погано, я повинна послухати щось дуже розумне, закручене, і чим незрозуміліша буде фраза, тим краще мені ставатиме).
- Источники индуцированного монохроматического света при дельта Т, стремящимся к бесконечности, становятся источником световых когерентных волн в замкнутом колебательном контуре, при этом наблюдается явление дифракции, поляризации, дисперсии, интерференции продольно-поперечного вектора напряженности электрических и вектора колебательной индукции магнитных полей. (Нехай цю фразу фізики не читають).
- Дякую, уже легше, скажи ще що-небудь.
- Ви можете сказати, що сталось? Адже ви зараз в школі. І там нічого поганого з вами бути не може.
- В школі і сталось. Вибач, але я не можу тобі сказати. Хочеш, я прочитаю тобі свій останній вірш. Проте, у тебе в все одно вибору нема. Слухай. (Вірш див. вище).
- В.Н., ви про що говорите? Вам, звичайно 27 років, а мені лише 17. Але все одно, кожного дня я вам телефонувати не можу.
- Друже, що ти кожен мій вірш приписуєш собі? Це лише поетичний образ. Міша теж, коли поїде з дому, може бути отим «світанком», який повинен буде мені телефонувати кожного дня. А в літературі є образ автора і образ читача. Ти – це отой узагальнений образ читача, якому, я гадаю, цікаво послухати мене, мої вірші, мої думки.
- А ви впевнені, що Міша кудись від вас поїде?
- Ну, тоді прийдеться мені з дому їхати, наприклад, до бабусі Тані.
………………………………….

«А»: - Тут до мене тільки що дійшло, що ви, А.В., сказали. Вибачте, молодий чоловіче, просто в мене на той час мозок був тимчасово відключений, клінічна смерть, все-таки. Що це за обвинувачення? Дякую, звичайно, що ви мені дуже культурно нагадали про мій вік. Але я про це й сама добре пам’ятаю. І дуже добре розумію, «що таке добре, а що таке погано». Хіба ви забули, що ми з вами говорили про написання моєї книги, і я вас просила бути моїм співавтором? А так, як ми з вами колеги, то маємо говорити не просто по півгодини на день, а набагато більше.
- Що від мене вимагається?
- Бути моїм цензором, коректором, помічником, співавтором.
- В.М., я дуже за цей рік втомився: курси , екзамени, вступ до інституту, багато інших проблем. Вибачте, але книгою зараз я займатися фізично просто не можу, Я хочу просто відпочити. Відіспатися, награтися на комп’ютері , наслухатися музики, просто нічого не робити.
- Вибач, і я тебе ще гружу, постараюся більше не грузити. Відпочивай.
- Ви сьогодні на випускний прийдете? Приходьте.
- Прийду, у мене для моєї «четвірки» є невеличкий сюрприз.
- Ой, мені уже страшно.
- Не бійся, я не буду псувати вам свято. Дякую, що поговорив зі мною, мені уже легше. Відпочивай.
- До побачення.


























«А»: Випускний
Випускний пройшов нормально. Щось вдалося, щось не дуже. Сподобалося те, що було не затягнуто. Діти були дуже красивими.
«Напросилася» виступати на продовженні вечора зі своїм віршем «Нічні бажання». Дуже хвилювалася. Начебто слухали уважно, принаймні ті, до кого я хотіла звернутися в першу чергу. Валя подарувала букет, було дуже приємно. Втекла з вечора о пів на першу.

21.06.08
00:40
«А»: И пустота, и ничего, прострация.
Уже прошла как будто операция…
И труп опять лежит в реанимации,
И ждет Спасителя: в ад ему иль в рай?

«Без элемента неизвестности жизненная игра теряет смысл».
Дж. Голсуорси
04:42
«А»: Проснулася від того, що почала задихатися від сліз, які мене душили. Приснився сон: Я в серіалі «Кадетство», В мене роль матері курсанта Андрія Левакова. Навіть не роль – я є його мати. (Для тих, хто зовсім не дивився цей серіал: мати Левакова залишила новонародженого хлопчика в пологовому будинку. Пройшло багато часу. Хлопчик виріс у Дитячому будинку. Вступив до суворовського училища і тут мати почала шукати з ним зустрічі. А він зовсім не потребував її уваги. Коли він нарешті пробачив її, то вона була на межі смерті. Своєю участю і допомогою він її спас). Писала майже всліпу: не могла бачити ні рядочків, ні ручки.

«А»: ***
Альошенько, синок!
Мені хотілося, щоб кожний твій дзвінок
Був не обов’язком, а покликом почути

24.06.08
05:02
«А»:

Поделиться: