слухати тремтіння голосу
і співи
чорних жінок і
споглядати споконвічне мерехтіння листя
пожовкле, зблякле
від утоми
цього невпинно плинного
й нестримного життя
шкода
і знову шкода
присвячую тобі усі трагічні оди повсякчас
нехай вони закриють усі входи
висушать протоки
і відключать почуття
і я
чи може вже зовсім не та людина
з утраченим часом
втомленими очима
не промовить ані слова
терпка душевна кома
неопалима й нерухома
осінь допоможе
чекаємо


Поделиться: